Головна‎ > ‎

Про нас

Історія створення ОГФ України ОГП ДК

"Об‘єднання Громадських Формувань України з охорони громадського порядку і державного кордону" було створено на зборах представників громадських організацій шляхом добровільного об’єднання формувань з охорони громадського порядку і державного кордону у Київській, Дніпропетровській, Херсонській областях та громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону в Автономній Республіці Крим, які письмово виявили свою згоду стати територіальними представниками ОГФ України без об’єднання їх фінансово-господарської діяльності.
У 2008 році були створені і розпочали діяльність як оремі юридичні особи громадські формування обласного статутсу в Київській, Дніпропетровській, Херсонській, Черкаській областях та в Автономній Республіці Крим.

За інціативою керівників цих формувань 15 вересня 2008 року була проведена перша конференція “Об’єднання Громадських формувань України з охорони громадського порядку і державного кордону” де було прийнято Статут ОГФ України ОГП ДК, загальна символіка, зразки посвідчень представників обласних громадських формувань які увійшли у загальну структуру ОГФ України ОГП ДК.

На конференції було створено на добровільних засадах "Об’єднання Громадських Формувань України з охорони громадського порядку і Державного кордону”.

15 жовтня 2008 року було отримано державне свідоцтво про реєстрацію “Об’єднання Громадських формувань України з охорони громадського порядку і державного кордону”.

В 2009 році у склад ОГФ України ОГП ДК на добровільній основі та на статутних умовах були прийняті обласні громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону у Полтавській і Харківській областях, які підтримали подальший розвиток діяльності загальної системи громадських формувань на території України.

Протоколом конференції були затверджені:

додатки до статуту:

  • “Положення про громадську цивільну службу”;
  • “Положення про посвідчення членів, представників, працівників ОГФ України ОГП ДК”;
  • “Положення про спеціальний одяг членів, працівників громадської цивільної служби ОГФ України ОГП ДК”;
  • структура формувань;
  • межі статутної діяльності;
  • символіка ОГФ України ОГП ДК;
  • значки та нарукавні пов’язки для особистого носіння членами, представниками, працівниками ОГФ України ОГП ДК;

а також було обговорено і затверджено умови і порядок вступу до ОГФ України ОГП ДК для фізичних та юридичних осіб.

У своїй діяльності ОГФ України ОГП ДК співпрацює з Міністерством внутрішніх справ України і Державною прикордонною службою України.

   


Історична довідка

Вперше в Україні добровільні народні дружини були створені у грудні 1958 року за ініціативою гірників шахт 1-2 "Червоний Жовтень" і імені Карла Маркса м. Єнакієво та коксохіміків і машинобудівників м. Горлівки. За прикладом донбасівців народні дружини стали створювати по всій Україні.

(ДНД) — громадські формування, створювані для охорони громад, порядку та боротьби з правопорушеннями. Згідно з Положенням про ДНД по охороні громадського порядку Української РСР (1977) вони створювалися за вироб. принципом на підприємствах, будовах, транспорті, в колгоспах, радгоспах, установах, організаціях, навч. закладах, при житл.-експл. організаціях, гуртожитках, а також у структур, підрозділах підприємств та організацій — на виробництвах, у цехах, відділеннях, на дільницях, факультетах тощо. Для посилення боротьби з окр. видами правопорушень (розкрадання соц. власності, спекуляція, автотрансп. злочини, злочинність неповнолітніх) у складі ДНД створювалися спеціаліз. дружини, групи, операт. комс. загони, а при районних, міських, селищ, і сільс. штабах дружин — зведені оперативні загони.

Комплектувалися ДНД на добровільних засадах. Безпосереднє керівництво ДНД здійснювали командир та його заступники, які обиралися на заг. зборах дружинників строком на 2 роки. За наявності у дружині 50 і більше осіб для операт. керівництва її роботою обирався у тому ж порядку і на такий самий строк штаб дружини. Діяльністю ДНД у районі, місті, селищі, селі керували відповідно районні, міські, селищні і сільс. штаби, до яких входили представники парт., рад. та ін. державних органів і громад, орг-цій, командири або нач. штабів деяких дружин, окр. дружинники. Роботу районних і міських штабів у масштабі області координував обл. штаб ДНД, що створювався за рішенням обкому партії та виконкому обл. ради нар. депутатів. Держ. керівництво дружинами покладалося на ради нар. депутатів, їх викон. та розпорядчі органи. Осн. завданнями ДНД були: охорона громад, порядку, соц. власності, прав і закон, інтересів гр-н, запобігання правопорушенням, виховна робота та правова пропаганда серед населення. Найпоширенішими формами діяльності ДНД були патрулювання на вулицях за визначеними маршрутами, чергування на певних дільницях та об'єктах, рейди для виявлення правопорушень та осіб, які їх скоїли.

За радянські часи в м. Києві існувало 12 районних штабів і понад 150 тисяч дружинників забезпечували громадський порядок на території столиці.

В 1990 році в Україні функціонувало 37 тисяч штабів ДНД, в яких перебувало півтора мільйона дружинників, 132 асоціацій ДНД і 178 робітничих загонів сприяння міліції. За їх участю тоді було розкрито 80 тисяч злочинів і затримано 260 тисяч правопорушників.

В 1991-1992 роках народні дружини фактично припинили свою діяльність, залишилися тільки в деяких районах міста Києва асоціації дружини та районні штаби і штаби мікрорайонів за підтримки місцевих районних державних адміністрацій.

У грудні 1996 року голова Київської міської державної адміністрації Олександр Олександрович Омельченко підписав розпорядження про відновлення народних дружин по охороні громадського порядку і відтоді розпочалася робота по організації роботи народних дружин в нових умовах.

З 1996 року кількість народних дружинників збільшилась майже на 2000 осіб.

Відродження дружини в Україні почалося в грудні 1999 року після відповідного Указу Президента України "Про покращення діяльності органів внутрішніх справ і громадських формувань по охороні громадського порядку".

22 червня 2000 року Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону". На підставі цього закону 27 квітня 2001 року відбулася Київська міська конференція громадян на якій було створено Київське міське громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 06.07.2001 року №1401 був зареєстрований статут Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону.

За п'ять років практичної діяльності Київське міське громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону організаційно зміцніло. Структура набула вдосконалості. Значно поліпшилися стосунки у взаємодії з правоохоронними органами, налагоджений постійний контакт з працівниками міліції на місцях.

Якщо говорити мовою цифр, то лише за останній рік чисельний склад громадського формування зріс на 1555 осіб і становить 13197 членів формування, серед яких понад 1100 жінок.

На сьогодні структуру міського громадського формування складають 10 районних штабів та 13 міських спеціалізованих загонів за відповідними напрямками діяльності. У структурних підрозділах міського формування - 150 штабів та понад 50 спеціалізованих загонів.

Щоденно спільно з працівниками міліції у столиці перекривається понад 150 маршрутів та постів.

Найбільш активно працювали по розкриттю злочинів громадські помічники міліції Подільського, Святошинського, Деснянського та Дніпровського районів.

По припиненню адміністративних правопорушень найкраще працювали Солом'янський, Деснянський, Святошинський та Печерський райони.

Згідно Указу Президента України від 19.07.2005 року №1119/2005 "Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян та протидії злочинності" та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.02.2006 року №73-р "Питання діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону" - це покращення взаємодії громадських формувань з органами внутрішніх справ, органами охорони державного кордону та міськими і районними державними адміністраціями.

08 лютого 2008 року за участю пенсіонерів МВС України в Київській області відбулася Київська обласна конференція громадян на якій було створено Київське обласне громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону. Згідно статті 6 п.2 Закону України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону" "Реєстрація положення (статуту) громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону

Для реєстрації громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону його засновники подають до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті ради за місцем його діяльності рішення про його створення, підтримане відповідним органом внутрішніх справ чи підрозділом Прикордонних військ України, узгоджене з цими органами положення (статут), інформацію про склад керівного органу, а також список членів формування.

У разі якщо діяльність зазначеного громадського формування поширюється на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, необхідні документи подаються для реєстрації до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті ради, на території якої буде знаходитися керівний орган такого формування.

Розпорядженням Голови Чабанівської селищної ради від 22.05.2008 року був зареєстрований статут Київського обласного громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, і тільки після неодноразового звернення керівництва штабу Київського обласного ГФ ОГП ДК, 27.09.2010 року головою Київської обласної державної адміністрації А.Й. Присяжнюком була погоджена діяльність на території Київської області.

Після проведення державної реєстрації Київського обласного ГФ ОГП ДК, подібним способом були створені та зареєстровані: Дніпропетровське обласне ГФ ОГП ДК, Херсонське обласне ГФ ОГП ДК, Громадське формування ОГП ДК в Автономній Республіці Крим, Черкаське обласне ГФ ОГП ДК, Полтавське обласне ГФ ОГП ДК, Харківське обласне ГФ ОГП ДК.

15 вересня 2008 року в м.Києві відбулася перша конференція керівників обласних ГФ ОГП ДК на якій було створено Об'єднання Громадських Формувань України з охорони громадського порядку і державного кордону. А 15 жовтня 2008 року було видане Києво Святошинською державною адміністрацією в Київській області свідоцтво проо державну реєстрацію спілки Об'єднання Громадських Формувань України з охорони громадського порядку і державного кордону .

Подібні організації за кордоном:

За кордоном практично у всіх підрозділах поліції з давніх часів функціонують спеціальні структурні формування, співробітники, яких займаються тільки роботою серед населення. Взаємодія поліції і жителів здійснюється перш за все через громадські ради і комітети, представники, яких складаються з профспілкових, релігійних та інших громадських організацій.

Так, в Японії низький рівень злочинності і в першу чергу це пов'язано з умілим співробітництвом сил правопорядку з громадкістю. При всіх поліцейських дільницях і префектурах функціонують відділення і об'єднання Асоціації по попередженню злочинності. В члени Асоціації приймають всіх громадян, бажаючих допомагати вартовим правопорядку у вільний від роботи час. Їх обов'язок - повідомляти поліцію про скоєні злочини і патрулювати на вулицях увечері або вночі у складі "загонів пильності". В цю Асоціацію входять не тільки окремі громадяни, а й об'єднання осіб однієї професії, які частіше від інших стають жертвами злочинів. Це банківські працівники, касири, продавці і інші. Всі вони дуже активно працюють в асоціації і надають не малі кошти і добровільні внески на її розвиток. Форпостами асоціації є так звані "пункти контакту", куди скривджені практично в любий час доби можуть отримати допомогу і необхідну консультацію. Добре було б якби у нас у штабах мікрорайонів існували такі пункти.

В цих пунктах, які є у кожному місті Японії, ведуться журнали нагляду за мікрорайонами і вулицями та об'єктами торгівлі, навчальних закладів та інших важливих об'єктів. За отриманням інформації про місцевих жителів у разі скоєння злочину можуть звертатися у ці пункти і оперативні працівники поліції.

Більше 20 років у Сполучених Штатах Америки почали створювати добровільні групи по боротьбі зі злочинністю, які діють практично по всій країні.

Використання добровольців з числа мешканців ефективно практикується в поліцейському управлінні міста Панама-Сіті (штат Флорида). Тут після відповідних перевірок рівня спеціальних знань і проходження спеціальної підготовки громадяни отримують практично ті ж права, що і штатні поліцейські.

Тому вони після роботи і навчання самостійно здійснюють патрулювання на вулицях міста. В місті Колорадо -Спрінгс (штат Колорадо) поліція застосовує добровільних помічникі в по їх професійним якостям для юридичних, соціологічних, психологічних консультацій, ведення бухгалтерського обліку, статистичної обробки деяких матеріалів.

В останній час американська поліція стала широко використовувати для боротьби зі злочинністю поштальйонів, які на своїх маршрутах рознесення пошти повідомляють поліцію по телефону про всіх підозрілих осіб і скоєних злочинів.

Найбільш поширені форми участі звичайних американців в заходах по боротьбі з криміналом це патрулі "безпечного житлового кварталу". В Брукліні (Нью-Йорк) - цивільні громадські патрулі. Вони наглядають за обстановкою на території, перевіряють безпеку житлових приміщень і при необхідності повідомляють найближчу поліцейську дільницю про появу підозрілих осіб чи правопорушників. Як правило, члени таких груп озброєні і мають при собі сучасні засоби зв'язку.

Особливу увагу для наших громадських помічників міліції заслуговує вивчення практики створення у США різноманітних програм надання поліцією матеріальної допомоги населенню.

Такі програми перш за все направлені на отримання достовірної інформації про скоєння особами злочину або про осіб, які намагаються скоїти злочин. Анонімність інформаторів гарантуються кодовим номером, який встановлюється комп'ютером по анонімному дзвінку. При цьому особа, яка надала необхідну інформацію не контактує з поліцією навіть після отримання ним грошей в банку, що також здійснюється по кодовому номеру.

Населення постійно інформується про криміногенну обстановку в країні через газети, журнали, радіо і телебачення. При цьому скоєні злочини не ховаються за завісою " таємниці".

В зарубіжний країнах -постійно передається інформація про осіб, підозрюваних у скоєні злочинів та про встановлені нагороди за їх затримання. Кошти для таких цілей надходять від приватних осіб, релігійних чи фінансових структур, установ і підприємств.

Поліцейські позитивно відносяться до таких програм бо вони дають можливість в повній мірі задіювати населення в боротьбі зі злочинністю і в той же час здійснювати контроль за участю громадян в охороні правопорядку.

В останній час у зв'язку з ростом злочинності серед неповнолітніх у багатьох країнах стимулюють створення різних комітетів сприяння попередженню цієї категорії злочинів. Так, в Англії, США, Швеції, Японії при школах на громадських засадах створені комітети по зв'язках школи і поліції. В них активно працюють батьки, вчителі, старшокласники, які займаються попередженням правопорушень серед неповнолітніх. Здійснення тісного взаємозв'язку з поліцією входить в обов'язки голови комітету, який за звичай є директор школи. Крім цього в Англії створена об'єднана робоча група асоціації начальників поліції, товариства працівників освіти по зв'язках між поліцією і школами.

Сьогодні за кордоном все більше розповсюдження отримують підліткові і юнацькі клуби поліції. Вартові правопорядку організовують в них гуртки за інтересами, проводять спортивні і розважальні заходи, вечірки, зустрічі з батьками, бесіди на правову тематику, практикують також виїзди в спеціальні табори праці та відпочинку. Такі табори існують в Німеччині, Австралії, Канаді, Нідерландах, Франції, Англії та інших країнах. Ці громадські організації і їх різнобічні форми участі населення в охороні громадського порядку можуть застосовуватися і в Україні.


Історія становлення та розвитку громадських формувань правоохоронної спрямованості.

Залучення громадян у бригади сприяння міліції проводилось через партійні і комсомольські організації. Особам, які були прийняті до БСМ видавалось посвідчення єдиного зразка та нарукавна пов’язка з надписом „Бригадміл”. У 1947 р. щодобово активну допомогу міліції надавали понад 4 тисячі таких об’єднань. Члени бригад разом зі співробітниками міліції несли постову та патрульну службу на вулицях, в парках, садах, театрах та інших громадських місцях, метою якої було підтримання громадського порядку та боротьба із злочинністю. БСМ були головною але, не єдиною формою участі громадськості у діяльності органів міліції. В сільських місцевостях в перші післявоєнні роки широкий розвиток набув рух зі створення груп охорони громадського порядку. Такі групи очолював дільничний уповноважений, який відбирав необхідні кандидатури, затверджував їх після перевірки у райвідділі ОВС, розробляв дислокацію постів, брав участь у патрулюванні закріпленої території, контролював несення ними служби, займався бойовою підготовкою з підлеглими.

Згідно з директивою МВС СРСР № 33 від 14 лютого 1947 р. „Про посилення боротьби із кримінальною злочинністю і хуліганством в сільській місцевості” була розроблена і введена в дію „Інструкція по роботі груп охорони громадського порядку”, якою закріплювались права та обов’язки членів таких груп [15, с. 43].

12 березня 1953 р. ЦК КПРС прийняв постанову „Про основні завдання МВС”, у якій, крім інших недоліків, які були характерні для органів внутрішніх справ, особливо вказував на численні факти свавілля, порушення законності, необґрунтованих арештів і затримань громадян, відзначав високий рівень злочинності серед особового складу органів правопорядку.

Особливе значення надавалося взаємодії органів правопорядку з добровільними народними дружинами (далі - ДНД). Рух дружин зародився в СРСР на початку 60-х років. За роки своєї діяльності вони зарекомендували себе дієвими помічниками міліції, були справжньою грозою хуліганства та інших проявів порушення правопорядку, зробили помітний внесок у справу зміцнення соціалістичної законності, виховання у громадян нетерпимого ставлення до правопорушень [90, с. 3].

Надаючи важливе значення діяльності ДНД, ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР, ЦК Компартії та Рада Міністрів УРСР, МВС УРСР у цей період прийняли низки постанов, указів щодо організації та вдосконалення діяльності добровільних народних дружин по охороні громадського порядку [114, с. 332-334, с. 344-345; 126]. Так, наприкінці 1958 р. з ініціативи ленінградців були створені добровільні народні дружини. На Україні добровільні народні дружини по охороні громадського порядку вперше виникли в грудні 1958 р. Гірники шахт 1-2 „Червоний Жовтень” і ім. Карла Маркса м. Єнакієво, машинобудівники і коксохіміки Горловки, працівники деяких інших підприємств Донбасу ініціювали створення таких дружин. Розгорнулася широкомасштабна організація народних дружин.

У березні 1959 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли постанову „Про участь трудящих в охороні громадського порядку в країні”. Зв’язок міліції з громадськістю став необхідною умовою успішного вирішення завдань охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю. Так, станом на 1січня 1965 року у Донецькій області налічувалось 2296 дружин у складі яких нараховувалося 314815 дружинників. У звітах обкому партії відзначалась ефективна робота ДНД у Калінінському районі м. Донецька, Горлівці, Торезі, Краматорську (зокрема Ново-Краматорського машинобудівного заводу ім. Леніна, Станозаводу), шахт № 18, 22, 10 м. Сніжного, Маріїнського району та інші [52, с. 9].

Аналогічний рух добровільних дружин відбувався і на Луганщині. Станом на 1 січня 1967 р. в області нараховувалося 1412 добровільних народних дружин, в яких брали участь 102890 чол., а вже у 1968 р. в області нараховувалося 509 штабів 1164 ДНД, у яких брали участь 106519 осіб [201, с. 2, 4, 69-72; 53, с. 5].

Необхідно зазначити, що в 60-ті роки спостерігається тенденція кількісного зростання ДНД. Так, якщо у 1963 р. в Україні налічувалось 29 тис. дружин, то у 1964 р. їх стало вже 31,5 тис. На 1 січня 1965 р. в Україні налічувалось 32 тисячі 300 народних дружин у складі яких було близько 1 млн. 700 тисяч дружинників [113, c. 26].

Згідно з Положенням про добровільні народні дружини по охороні громадського порядку в Українській РСР (ст.8) їх основними завданнями були: охорона прав і законних інтересів громадян, активна участь у попередженні і припиненні правопорушень, охорона громадського порядку, соціалістичної власності, участь в роботі по вихованню радянських людей у дусі дотримання законів і правил соціалістичного устрою.

Характеризуючи основні задачі народних дружин, слід зазначити, що їх дії по охороні прав і законних інтересів радянських громадян припускали, перш за все, гарантію недоторканності особи, її життя, здоров’я, честі і гідності, всього комплексу наданих їй суспільством прав і свобод, а також особистої власності (особистого майна) від неправомірних посягань. Активність участі у попередженні і припиненні правопорушень виявлялася в результатах діяльності добровільних народних дружин: своєчасному і повному припиненні порушень під час патрулювання; в тому, що дружинники не обмежувалися реагуванням на очевидні порушення, а вели їх пошук; займалися виявленням і усуненням причин та умов правопорушень, і нарешті, в досягненні скорочення або повного викорінювання порушень правопорядку на обслуговуваній території.


Оксана Махиня

РОЗШИРЕННЯ СФЕРИ ДІЯЛЬНОСТІ ДОБРОВІЛЬНИХ НАРОДНИХ ДРУЖИН У 60–70-Х РР. ХХ СТ.

У статті показано різні форми та ефективність участі широкої громадськості у боротьбі з порушниками громадського порядку. Проблема підтримання належного громадського порядку в сучасному світі є більш ніж актуальною. Незважаючи на всі досягнення в напрямку посилення технічного оснащення працівників правоохоронних органів, кількість дрібних правопорушень не зменшується. Навпаки, посилення урбанізації веде до активізації антигромадських елементів суспільства.

Тому вивчення досвіду залучення до цієї потрібної суспільству діяльності широких верств громадськості є доволі актуальним. У науковій літературі приділялася певна увага висвітленню достатньо широкої участі громадськості у роботі з боротьби з дрібним правопорушеннями. Низка публікацій з цієї проблеми побачила світ у 60-х рр. ХХст. Це, зокрема, роботи П. Михайленка [1], творчого колективу під редакцією П. Михайленка [2], А. Закалюка[3], І.Середи, М. Магаріна, Ю.Червоного[4], Владімірова[5], В.Сваволі [6]. Проте низка важливих аспектів багатогранної діяльності добровільних народних дружин залишається все ще не з’ясованим, оскільки головна увага у вказаних та інших публікаціях приділялася і боротьбі з різного роду дрібними правопорушеннями та хуліганством в громадських місцях: на вулицях, в клубах, парках тощо.

Запропонована авторкою проблема є спробою вийти за межі усталених поглядів щодо змісту та характеру роботи ДНД в період 60- х рр . ХХ ст,часу найбільш активної участі громадян в їхній роботі. Ефективні рейди боротьби з правопорушеннями організовувалися у м. Херсоні. Наприклад, щодо дотримання правил продажу спиртних напоїв рейди були організовані 11–12 грудня 1960 р.та 25–26 лютого 1961 р., при чому в останньому участь взяло 190 працівників міліції , 1750 дружинників, працівники суду та прокуратури. За результатами рейду до штабів дружин та у відділки міліції було доставлено 158 правопорушників та 143 осіб до медвитверезника [7, с.55].

Положення про добровільні народні дружини зобов’язувало також дружинників здійснювати громадський контроль за додержанням правил дорожнього руху та користування міським й приміським транспортом. Вони стежили за технічним станом автотранспортних засобів , проводили виховну роботу з водіями автомашин та пішоходами , намагалися запобігати аваріям на транспорті . Боротьба із порушеннями правил руху була частиною загальної боротьби за додержанням громадського порядку . Нерідко при штабах народних дружин створювалися спеціальні групи , що чергували на лінії , затримували порушників правил дорожнього руху, проводили роз’яснювальну роботу з питань безпеки руху серед населення тощо [3, с.77]. Спеціалізована дружина північної сторони м.Севастополя , що нараховувала близько 100 осіб постійно займалася роботою з недисципліновании водіями та пішоходами. Маючи власних автоінспекторів та групу мотоциклістів , ї члени щодня пильнували за дотриманням дисципліни на дорогах мікрорайону, при чому дружинниками було затримано чимало порушників транспортної дисципліни [8, с.3]. У складі міської дружини м.Бучач Тернопільської області працювала група громадських автоінспекторів , що брала участь у роботі патрулів державтоінспекції. Дружинники контролювали перехрестя, де був інтенсивний рух . Також дружинники здійснювали перевірку сумнівних автомобілів , фотографували порушників правил вуличного руху та експлуатації машин і робили спеціальні фоторепортажі [9, с.323].

Деякі дружини практикували і таку форму роботи, як забезпечення громадського порядку у поїздах приміського сполучення [3, с.69].1 січня 1973р. були затверджені “Правила дорожного руху”, у яких наголошувалось на безпосередній участі дружинників в забезпеченні безпеки руху транспорту [10, с.15]. Важливим напрямком діяльності народних дружинників була боротьба із розкрадачами суспільної власності. В окремих народних дружинахбули створені спеціальні секції (групи) “охорони соціалістичної власності ” [11, с.14].

З їх числа виставлялися пости біля складів, пунктів видачі матеріальних цінностей, посилювалася охорона підприємств у неробочий час. Багато ДНД вели боротьбу із дитячою бездоглядністю. Наприклад, у м.Львові з цією метою було створено спеціальні загони з дружинників; до роботи подібного напряму залучалися у місті не лише дружинники, але й учні старших класів 67-ї середньої школи [6, с.4]. У м.Херсоні міським штабом ДНД було створено 2 спеціалізовані дружини (педінституту та медучилища) із загальною кількістю 197 осіб, тісний зв’язок з якими підтримували працівники дитячої кімнати міліції [7, с.55]. У м.Кременці Тернопільської області діяла спеціалізована ДНД із вчителів, котрі разом із працівниками дитячої кімнати районного відділку міліції проводили роботу із попередження правопорушень неповнолітніми, організовували чергування на дитячих кіносеансах у кінотеатрах, у Будинку культури і таке інше. [9, с.261]. Велася також боротьба з порушниками закону про охорону природи. У багатьох районах Львівської, Закарпатської та Кримської областей народні дружинники допомагали охороняти державні природні заповідники [11, с.15]. Значний обсяг роботи виконували народні дружини у боротьбі із порушеннями правил торгівлі і спекуляцією. Дружинники організовували окремі групи боротьби зі спекуляцією. Проводились рейди — перевірки ринків, магазинів, ларків, буфетів, їдалень на предмет дотримання правил санітарії та призупиняли продаж неякісної харчової продукції [3, с.72–73]. Так, наприклад, у 1963 р. Добровільна дружина селища Жовтневе, що діяла на території Залізничного району м.Львова, провела 28 рейдів боротьби зі спекуляцією та 7 рейдів перевірки роботи торгівельних закладів [6, с.4]. Дружинники м.Нова Каховка здійснювали контроль за справністю ваговимірювальних приладів у торгівельних організаціях міста [7, с.53]. Дружинники м.Бучач Тернопільської області проводили рейди перевірки правил реалізації алкогольних напоїв у буфетах, чайних та їдальнях, у період збирання врожаю проводили рейди перевірки сторожової охорони в колгоспах [9, с.324]. Багато дружин, не обмежуючись охороною громадського порядку, за своєю ініціативою розширювали сферу своєї діяльності, проводили роз’яснювальну роботу серед населення щодо шкідливості самогоноваріння, виявляли злісних самогонників. За ініціативою народних дружин у с.Говори та с.Курники Віньковецького району Хмельницької області на колгоспних зібраннях обговорювалось питання про шкоду самогоноваріння, після чого було прийняте рішення про добровільну здачу самогонних апаратів. Наступного дня жителі вказаних сіл добровільно здали 50 самогонних апаратів. У с.Бесовочка Білогірського району Хмельницької області дружинникам було встановлено, що у їхнє село у вечірній час завозиться самогон жителями сусіднього села Антонінського району. Після того як дружинники, організувавши патрулювання, затримали кількох самогонників і передали на них матеріали до органів міліції, спекуляція самогоном припинилася і у селі стало менше п’яниць, а отже і вуличних бійок, нецензурщини тощо. Дружинники колгоспу ім.Ватутіна с.Поляхова Мануїльського району Хмельницької області при появі нетверезих осіб у громадських місцях доставляли їх додому, а наступного дня оголошували про це по радіо [12, с. 37]. Командир ДНД с.Острівець Теребовлянського району Тернопільської області систематично проводив роз’яснювальну роботу серед населення про добровільну здачу зброї, що незаконно зберігалася . У результаті цього у 1959 р. Місцевими жителями було здано до райвідділу міліції більше 20 стволів вогнепальної зброї [9, с.183]. Окрім цього, дружинниками було виявлено схованку, де зберігалася зброя, і звідти було вилучено 5 ручних кулеметів, 2 гвинтівки, 5 карабінів та велику кількість набоїв [9, с.203]. Разом із державними органами та громадськими організаціями добровільні дружини забезпечували охорону природи, вели боротьбу із тими, хто по-хижацьки ставився до її багатства. Однією із основних умов охорони дружинниками рослинного та тваринного світу була боротьба із браконьєрством. Широко залучалися народні дружини і до боротьби із забрудненнями річок, ставків, озер. Вони створювали контрольні пости з перевірки роботи міських і фабрично — заводських очисних споруд, допомагали у роботі водній та санітарній інспекціям [3, с.79]. Для більшої ефективності у боротьбі із злочинністю та порушеннями громадського порядку штаб народних дружин Кіровського району м.Дніпропетровська створив групу дружинників для боротьби із кишеньковими злочинцями. Було затримано 43 злодіїв та порушеннями прави дорожнього руху. Аналогічні групи були організовані при штабі ДНД центральної частини м.Кривого Рогу [12, с.69]. Щодо арсеналу виховних засобів дружинників, то він був досить різноманітними. Переконання, виховання, запобіжний громадський вплив – були основними в діяльності дружинників. Головна увага приділялася пропагандистській складовій, попередженню злочинності й правопорушень, громадської опіки над тим, хто вже вчинив певний проступок. Широко застосовувався такий виховний засіб, як бесіда з порушником на місці вчинення злочину, у штабі дружини або і в його трудовому колективі. Проте не завжди бажаного результату можна було досягнути лише бесідою. Тому у випадку, коли були підстави вважати, що під час бесіди порушник громадського порядку не усвідомив своєї провини, дружинники скеровували на ім’я керівника підприємства, де він працював, або в громадську організацію листа, у якому викладалася суть правопорушення і пропонувалося розглянути поведінку порушника на зборах робітників чи службовців. У цьому ж листі також визначався термін, упродовж якого штаб дружини чекав відповіді від керівника підприємства або громадської організації щодо прийнятих заходів [3, с.62]. У 1960 р. за різні правопорушення дружинниками м.Нова Каховка було затримано 236 осіб, із них 96 були відпущені після бесіди, 88 – скеровані в міліцію для прийняття заходів адміністративного впливу і про правопорушення 52 повідомлено за місцем роботи [7, с.53]. За період своєї роботи дружинниками залізорудного комбінату м.Керчі було затримано 93 порушники. У відношенні до 13 обмежились виховною бесідою у штабі, на 77 – матеріали були передані до колективів, у яких вони працювали або до громадських організацій, на 3 – матеріали передали органам внутрішніх справ. Позитивним у роботі цієї дружини було те, що вона встановила контроль за обговоренням, а потім і за перевихованням тих, кого затримували дружинники. Не виявлено жодного випадку, щоб повідомлення дружини залишилося без обговорення у колективі. Загалом, діяльність дружини сприяла зміцненню громадського порядку у селищі комбінату. Так, якщо у першому кварталі 1959 р. міліцією було затримано 13 порушників, то в другому кварталі — 8, у третьому — 5, у четвертому – лише 2. Завдяки цьому, на початку 1960 р. навіть обговорювалося питання про ліквідацію поста міліції в селищі [9, с.57].



Список використаних джерел

Михайленко П.
Громадськість на охороні соціалістичного правопорядку
П. Михайленко//Роль громадськості в зміцненні радянського правопорядку . – К.: Видавництво Академії наук Української РСР, 1961. – 139 с.2.

Из истории милиции Советской Украины [под. Ред. Дд . юю. нн., проф. П.Михайленка]. – К., 1963. – 399.

3.Закалюк А. Народні дружини
А.Закалюк, З.Сущук. – К.: Видавництво політичної літератури України , 1966. – 103 с.4.

Середа И.
Самый масовий, самый демократический

И.Середа, Н.Магарин, Ю.Червоный. – Одеса: одеское книжное издательство, 1962. – 68 с.5. Владимиров